Дизайн проти мислення? Як подолати конфлікт між логікою інтерфейсу й хаосом людського мозку

Уявіть, що ваш інтерфейс — це лабіринт, в якому деякі люди легко знаходять вихід, а інші — застрягають вже на вході.

За даними досліджень, кожен п’ятий користувач має особливості мислення: хтось сприймає інформацію візуально, хтось — через сенсорні сигнали, а для когось навіть зайвий спливаючий банер — це причина закрити сайт. І всі ці люди — ваші потенційні клієнти.

Ця стаття покаже, як створювати дизайн, який буде зручним і зрозумілим для різних типів мислення — без шкоди для естетики чи функціональності.

Когнітивні типи мислення: короткий гід для дизайнерів

Люди по-різному сприймають світ, обробляють інформацію й реагують на інтерфейси. Комусь потрібно більше часу на читання, хтось навпаки — миттєво орієнтується в новому застосунку, а деяких користувачів дратує навіть плавна анімація при переході. Ці відмінності — не баг, а особливість мислення. Якщо дизайн враховує тільки “усереднену” людину, він автоматично стає менш ефективним для всіх.

Ось основні типи мислення, які варто враховувати ще до створення прототипу:

Аналітичне vs. інтуїтивне

• Аналітики шукають логіку, чітку структуру, пояснення. Їм важливі назви кнопок, послідовність кроків, наявність інструкцій.
• Інтуїтивні користувачі більше довіряють візуальним підказкам, кольору та розміщенню. Їм не обов’язково знати «чому», головне — відчувати, що все зрозуміло.

Як врахувати це в дизайні:

• Додавайте короткі пояснення до дій.
• Забезпечте візуальну логіку — наприклад, розміщуйте кнопки там, де користувач інтуїтивно їх шукає.

Візуальне vs. текстове сприйняття

• Частина людей краще орієнтується завдяки іконкам, діаграмам і схемам.
• Інші — шукають підтвердження у тексті, і без підпису навіть не натиснуть на іконку.

Як врахувати:

• Підписуйте важливі іконки, навіть якщо здається, що “і так зрозуміло”.
• Збалансуйте ілюстрації з короткими текстовими блоками — не покладайтеся лише на одне.

Повільне vs. швидке оброблення інформації

• Хтось читає кожне слово й хоче усе обдумати.
• А хтось шукає “шлях наосліп”, натискає інтуїтивно й не хоче читати зайвого.

Порада дизайнеру:

• Додайте прості підказки на кожному кроці.
• Дайте можливість “повернутись назад” без втрати даних чи прогресу.

Особливості нейрорізноманіття (аутизм, СДУГ, дислексія)

• Ці стани не обмежують людину, а просто впливають на її спосіб взаємодії з цифровим середовищем. Наприклад:
• Люди з СДУГ можуть легко відволікатися, тому надмірна кількість кнопок, спливаючих елементів або зміна кольору — викликає втому.
• Користувачі з аутизмом можуть потребувати чіткої передбачуваності: різка анімація чи випадкове переміщення елементів — це стрес.
• Люди з дислексією потребують адаптованого шрифта, належного міжрядкового інтервалу та контрасту.

Важливо: Для таких користувачів потрібно мінімум руху, максимум передбачуваності.

Усе це — не абстрактна теорія, а реальні сценарії, які щодня впливають на досвід ваших користувачів. Враховуючи ці особливості, ви створюєте інтерфейс, у якому більше людей почуватимуться комфортно, а не «іншими».

Коли дизайн — бар’єр. Типові помилки UX, які виключають частину користувачів

Навіть добре оформлений інтерфейс може бути недоступним. Причина — в деталях, які здаються дрібницями, але саме вони впливають на сприйняття. Якщо не враховувати особливості мислення, інтерфейс перетворюється з помічника на перешкоду. І що найгірше — більшість користувачів просто підуть, навіть не пояснивши чому.

Далі найпоширеніші помилки, які варто уникати.

Перевантаження елементами

• Надто багато кнопок, банерів, повідомлень.
• Інформація розміщена без логічної ієрархії.

Що робити:

• Приберіть усе зайве: один екран — одна дія.
• Використовуйте принцип “візуального повітря” — залишайте простір між блоками.

Складні конструкції й терміни

• Незрозумілі слова, абревіатури, жаргон.
• Надмірно формальні або технічні формулювання.

Альтернатива:

• Пишіть так, ніби пояснюєте щось другові.
• Перевірте: якщо речення не можна прочитати з першого разу — його треба спростити.

Сенсорне перенавантаження

• Анімації, які не можна вимкнути.
• Раптові спливаючі вікна або звукові ефекти.

Як адаптувати:

• Анімація має бути плавною, а не помітною.
• Дайте користувачу змогу увімкнути “тихий режим” або мінімізувати ефекти.

Відсутність альтернатив

• Іконки без підписів.
• Відео без субтитрів або текстової версії.

Універсальні рішення:

• Підписуйте навіть “зрозумілі” елементи.
• Завжди додавайте текстову альтернативу, якщо інформація подається у візуальній чи аудіоформі.

Неочікувана поведінка елементів

• Кнопка виконує не ту дію, яку очікує користувач.
• Після натискання користувач потрапляє на інший етап, без попередження.

Що варто зробити:

• Робіть поведінку інтерфейсу передбачуваною.
• Якщо є складний крок — попередьте і дайте можливість скасувати.

Ці помилки — не лише про естетику чи «юзабіліті». Вони створюють бар’єри, які унеможливлюють рівний доступ до інформації. А отже, впливають на репутацію бренду, рівень задоволеності й навіть на конверсію.

Якщо ви хочете навчитися створювати інтерфейси без бар’єрів — варто почати з глибокого розуміння користувача. Саме цьому ми навчаємо на курсі «Професія WEB та UI/UX дизайнер з нуля до професіонала» — від першого макету до продуманих рішень, які працюють для всіх.

Дизайн з урахуванням нейрорізноманіття: що це і як працює

Нейрорізноманіття — це не виняток, а частина норми. Суспільство складається з людей, які мислять, сприймають і взаємодіють із цифровими продуктами по-різному. Хтось швидко читає текст, а хтось краще розуміє інформацію через структуру й візуальні підказки. Хороший дизайн враховує ці відмінності ще до створення прототипу, а не «пристосовується» після скарг користувачів.

Нейроінклюзивний дизайн — це не окремий стиль. Це підхід, який базується на гнучкості, простоті та можливості адаптації інтерфейсу під конкретного користувача. Його завдання — зменшити бар’єри для людей з різним типом мислення, не жертвуючи естетикою або бізнес-цілями. Нижче — ключові принципи, які дозволяють реалізувати цей підхід на практиці.

Принцип персоналізації за замовчуванням

Кожен користувач має індивідуальні сенсорні й когнітивні потреби. Надання гнучких налаштувань — перший крок до створення доступного інтерфейсу.

• Дозвольте користувачеві змінювати розмір шрифту, кольорову схему, контраст.
• Створіть перемикачі режимів: “стандартний”, “простий”, “високий контраст”, “без анімацій”.

Важливо:

• Це не “додаткові функції”, а частина інклюзивного досвіду.
• Персоналізація не повинна бути захована — зробіть її доступною в один клік.

Простота як суперсила

Менше — краще, особливо для користувачів, яким важко фокусуватися або обробляти великий обсяг інформації. Прості інтерфейси зменшують стрес і допомагають швидше досягти цілі.

• Чим менше кроків до цілі, тим краще.
• Якщо можна прибрати елемент — прибирайте.

Принципи:

• Застосовуйте “chunking” — діліть інформацію на короткі, логічні блоки.
• Не перевантажуйте користувача вибором. Максимум — 3 опції в одному місці.

Передбачуваний зворотний зв’язок

Після кожної дії користувач повинен отримати чітке підтвердження — це знижує тривожність і додає впевненості. Інтерфейс має бути «розмовним», а не мовчазним.

• Після дії має бути чіткий і помітний фідбек.
• Кнопка натиснута — покажіть, що дія виконана.

Приклади:

• Мікроанімація: м’яке підсвічування, спокійне масштабування.
• Повідомлення про помилку — зрозуміле, без технічного жаргону: “Це поле не може бути порожнім” замість “Помилка 202”.

Одна дія — один крок

Сприйняття складних ланцюгів дій — виклик для багатьох користувачів. Коли кожен етап чітко окреслений, взаємодія стає контрольованою.

• Не змушуйте користувача запам’ятовувати попередні дії.
• Якщо процес складається з кількох етапів — покажіть їх послідовність.

Реалізація:

• Використовуйте індикатори прогресу.
• Додавайте можливість повернутися назад без втрати заповнених даних.

Ясність тексту

Прості й зрозумілі формулювання роблять інтерфейс доступним для всіх — незалежно від рівня освіти чи когнітивних особливостей. Надлишкова складність у текстах — це перешкода.

• Не всі користувачі мають високий рівень читання.
• Тексти повинні бути короткими, простими й структурованими.

Орієнтири:

• Одна думка — одне речення.
• Уникайте слів із більше ніж 3–4 склади. Не пишіть “імплементація”, коли можна сказати “впровадження”.

Візуальна ієрархія та передбачуваність

Користувачі краще орієнтуються в інтерфейсі, де все виглядає знайомо та логічно. Послідовність візуальних рішень формує відчуття довіри й контролю.

• Використовуйте однакові відступи, розміри шрифтів і кольори для однакових елементів.
• Заголовки мають бути більшими за текст. Кнопки мають бути схожі між собою в усіх частинах інтерфейсу.

Чому це працює:

• Користувач не витрачає зусиль на “переосмислення” знайомого патерну.
• Це знижує стрес і робить навігацію більш інтуїтивною.

Ідея не в тому, щоб зробити інтерфейс “найгарнішим”. Ідея в тому, щоб зробити його дружнім до різних типів сприйняття. Дизайн не має бути виключенням — він має бути інструментом залучення. Нейроінклюзивність — це не компроміс, а перевага, яку відчують і побачать усі.

Co-design: чому нейроінклюзивний інтерфейс без користувачів неможливий

Щоб створити справді доступний і зручний цифровий продукт, важливо не просто здогадуватись, як мислять інші — потрібно залучати їх до процесу. Співтворення (co-design) дає можливість розробникам, дизайнерам і користувачам з різним типом мислення працювати разом. Це не тестування наприкінці проєкту, а участь із перших кроків — від брейншторму до прототипу. Такий підхід не лише ефективний, а й етичний: ми не “допомагаємо”, а створюємо разом.

Ось як працює ко-дизайн у практиці UX:

Як проводити дослідження з нейрорізними учасниками

Щоб отримати чесний зворотний зв’язок, потрібно створити безпечні й комфортні умови для всіх учасників. Люди з різними типами мислення можуть інакше інтерпретувати завдання чи взаємодію з продуктом.

• Уникайте надто загальних запитань (“чи зручно вам?”).
• Формулюйте запити конкретно: “Що б ви змінили на цьому екрані?”, “Чи легко знайти потрібну дію?”

Поради:

• Дозвольте обирати формат участі: інтерв’ю, анкетування, спостереження.
• Завчасно пояснюйте мету і хід дослідження простими словами.

Співтворення (co-creation) і тестування на ранніх етапах

Найбільша помилка — тестувати продукт, коли вже майже все готово. На цьому етапі складно врахувати фундаментальні речі, особливо якщо вони стосуються когнітивного комфорту.

• Починайте з низькоякісних прототипів (wireframes), а не з фінального дизайну.
• Демонструйте кілька варіантів — користувачі часто краще реагують на порівняння.

Чому це важливо:

• Спільна робота на ранньому етапі дозволяє уникнути дорогих змін пізніше.
• Учасники почуваються частиною проєкту, а не об’єктами дослідження.

Приклади: Microsoft, Slack, British Dyslexia Association

Глобальні компанії вже давно впроваджують ко-дизайн як частину своєї продуктової культури. Усі вони визнають, що саме різноманітність команд і тестових груп допомагає вийти на новий рівень якості.

• Microsoft у процесі розробки інклюзивних функцій для Windows і Xbox залучає людей з дислексією, аутизмом та іншими нейровідмінностями.
• Slack відкрито тестує нові інтерфейси серед користувачів із СДУГ, аби знайти баланс між інформативністю і ненав’язливістю.
• British Dyslexia Association розробила гайдлайни, які лягли в основу дизайну сайтів і додатків для людей із труднощами читання.

У чому секрет:

• Вони не просять “поради”, вони пропонують “партнерство”.
• Це не разовий етап, а процес, який триває протягом усього життєвого циклу продукту.

Залучення користувачів до створення інтерфейсу — це не жест доброї волі, а стратегічна перевага. Co-design дозволяє виявити проблеми ще до того, як вони стануть бар’єрами. А головне — це шлях до створення продуктів, якими хочеться користуватись не лише тому, що «можна», а тому, що зручно всім.

Якщо вам цікаво, які технології вже сьогодні формують підхід до інклюзивності та користувацького досвіду — читайте нашу добірку. У статті «15 стратегічних технологічних трендів 2025 року, що змінюють світ» ви знайдете ідеї, які варто врахувати вже зараз.

Нейроадаптивний дизайн у дії: приклади рішень, які можна реалізувати вже сьогодні

Теорія — це важливо, але що ще важливіше — це її застосування. Багато дизайнерів розуміють потребу в інклюзивності, але не знають, з чого почати. Добра новина: іноді достатньо кількох точкових змін, щоб зробити інтерфейс доступнішим. Нижче — практичні рішення, які вже сьогодні можна інтегрувати у ваш цифровий продукт без кардинального редизайну.

Ці зміни виглядають простими, але мають глибокий вплив на зручність і комфорт користувачів з різними типами мислення.

Налаштування контрасту, шрифтів і анімацій

Найпоширеніші бар’єри в інтерфейсі — це візуальні. Люди з дислексією або візуальною чутливістю можуть не сприймати тонкий шрифт чи низький контраст.

• Додайте налаштування шрифтів: тип, розмір, міжрядковий інтервал.
• Дозвольте перемикати між стандартним і висококонтрастним режимом.
• Увімкніть функцію “відключити анімацію” в налаштуваннях профілю.

Що це дає?: Це створює базовий рівень комфортного зчитування та зменшує візуальну втому.

Темні й світлі режими з м’яким переходом

Різкий перехід між темним і світлим фоном може спричинити сенсорний стрес. Особливо це стосується людей із тривожними розладами або підвищеною чутливістю до світла.

• Додайте опцію «автоматичного перемикання» залежно від часу доби або налаштувань ОС.
• Впровадьте м’який перехід, який не засліплює і не дратує.
• Зробіть перемикач доступним на головному екрані або в бічному меню.

Що це дає?: Це мінімізує сенсорне навантаження і дозволяє користувачеві адаптувати інтерфейс під свій ритм.

«Тихий режим» і адаптація сигналів для тривожних користувачів

Спливаючі повідомлення, вібрації та звукові ефекти можуть викликати тривогу. Тому важливо дати користувачу можливість контролювати ці сигнали.

• Увімкніть у налаштуваннях опцію “приглушити всі повідомлення”.
• Додайте візуальні альтернативи звуковим сигналам.
• Створіть “режим фокусування” — без push-нотифікацій або нав’язливих банерів.

Що це дає?: Так ви знижуєте емоційне навантаження та не втрачаєте суть повідомлень.

Приховування вторинного контенту до запиту

Не вся інформація важлива в моменті. Зайві поля, тексти чи графіка можуть відволікати або дратувати.

• Застосовуйте техніку progressive disclosure — відкриття інформації поступово, за потреби.
• Виводьте додаткові опції лише після основної дії або за запитом користувача.
• Приховуйте інструкції до того моменту, коли вони дійсно необхідні.

Що це дає?: Це дає користувачу відчуття контролю та спрощує сприйняття.

Мікроінтеракції без нав’язливості

Мікроанімації можуть бути корисні — якщо вони делікатні та передбачувані. Інакше вони лише заважають і створюють сенсорне перевантаження.

• Використовуйте повільні й плавні ефекти для натискань, перемикань, переходів.
• Уникайте спалахів, стрибків, вібрацій і неконтрольованих рухів елементів.
• Тестуйте мікроінтеракції на реальних користувачах з чутливістю до руху.

Що це дає?: Мікроанімація має підтримувати функцію, а не привертати до себе увагу.

Інтерфейс, який можна адаптувати, — це не виняток для особливих людей. Це новий стандарт, який виграє для всіх. І чим більше таких рішень ми реалізуємо сьогодні, тим швидше інклюзивність стане не завданням, а нормою.

Нейродизайн — це не тренд. Це етична відповідальність

Про інклюзивний UX сьогодні говорять дедалі частіше. Але проблема в тому, що його досі сприймають як щось додаткове — ніби опцію, а не норму. У кращому разі це пункт у чеклісті, у гіршому — те, що “можна зробити пізніше”. Проте нейроінклюзивний підхід — це не модна ініціатива, а питання етики, людяності та поваги до різноманітності.

Дизайнер має силу формувати досвід. І з цією силою приходить відповідальність: не створювати бар’єрів там, де їх можна уникнути. Не ускладнювати — коли можна спростити. Не виключати — коли можна включити.

UX, що не шкодить: базовий рівень емпатії

Дизайн не повинен викликати роздратування, тривожність чи перевантаження. Це базовий рівень турботи про користувача — зробити так, щоб взаємодія не виснажувала, а підтримувала.

• Люди з тривожністю, СДУГ, аутизмом чи дислексією стикаються з бар’єрами щодня.
• Ваша кнопка, форма або анімація можуть стати ще одним стресовим фактором — або навпаки, точкою комфорту.

Турбота про UX — це не тільки про зручність. Це про те, щоб досвід був безпечним.

Чому дизайнери мають враховувати не лише «зручність», а й когнітивну безпеку

Зручність — це про швидкість, логіку, ефективність. Когнітивна безпека — про передбачуваність, контроль і відсутність тиску. І це абсолютно різні речі.

• Занадто яскраві кольори, хаотична анімація або несподівані спливаючі елементи можуть викликати втрату фокусу або тривогу.

• Неконкретні формулювання чи відсутність підказок — це ще одна точка перевантаження.

Когнітивна безпека — це коли інтерфейс не змушує боротися, а співпрацює.

Нейродизайн починається з емпатії, а продовжується в рішенні. Він не вимагає революцій — достатньо усвідомлення, що за кожним кліком стоїть людина з власною реальністю. І від того, чи врахуєте ви цю реальність, залежить не лише зручність, а й людяність вашого продукту.

Висновок: мислення різне — але хороші інтерфейси говорять однією мовою

Інклюзивність у дизайні — це не окремий розділ гайдлайнів і не “прикра” частина проєкту. Це основа, яка формує взаєморозуміння між продуктом і людиною. Чим краще ми враховуємо різні способи мислення, тим зручнішими, простішими і ефективнішими стають наші інтерфейси. І що важливо — виграють не лише окремі групи, а всі користувачі без винятку.

Упровадження нейроадаптивного дизайну — це не завжди про масштабні перебудови. Часто вистачає змістити фокус із «що виглядає красиво» на «що працює комфортно».

Якщо ви хочете навчитись створювати інтерфейси, які не просто приваблюють, а й працюють для всіх — запрошуємо на курс «Професія WEB та UI/UX дизайнер з нуля до професіонала». Це практичне навчання, яке допоможе не лише опанувати інструменти, а й навчить мислити як дизайнер, який бачить ширше — і створює краще.